 Ну що ж Карпати. Карпати – місце де ми побували нещодавно. Скоріше як окремий світ, в якому багато цікавого. Враження від поїздки покращила погода, по великому рахунку ми щасливчики, бо в таких місцях рідко коли можна натрапити на таку хорошу погоду в осінь. Веселий настрій дарували діти з нашої групи мандрівників . Коли ми були вже в Коломиї взагалі не відчувалось саме того , що ми в Карпатах. Наша мандрівка розпочалась дорогою між сіл і гір. Потім наша перша зупинка випробовувала нас на фізичну підготовку Скелі Довбуша. Тоді знову дивились на гори з автобуса, розуміння того що ми в Карпатах прийшло вже лише тоді коли ми заселялись в розкішний будинок, де ми відпочивали перед новими дорогами. Біля будинку було кафе де відбувалось таке дійство як весілля, тому ми до ранку відчиняли вікна щоб послухати наживо весільні пісні та коломийки. Як же красиво звучать наживо сопілка скрипка і цимбали. Таке поєднання інструментів на гуцульщині називають Троїстими музиками. Це гості кожного свята і події. 
На наступний день ми відправились до Коломиї . Під час нашої подорожі , ми дуже часто бачили весілля, Коломия не стала винятком. Коли нам дали вільний час ми пішли гуляти по Коломиї. Біля ратуші ми зустріли пару молодят, скоріше всього вони прямували до церкви. Було досить цікаво спостерігати за ними та слухати як вони розмовляють. Коли закінчився наш вільний час ,ми пішли їсти ,а потім на жаль наша подорож підходила до кінця. Хотілося б відмітити нашого гіда. Справді дуже хороша людина і друг. Наша група сильно здружилась з ним. Хотілось би щоб ці дні не закінчувались , навіть додому не хотілось. Справді було вже не весело коли сідали в потяг, бо ми покидаємо країну де побували так мало але так багато запам’яталось і закарбувалось . Вже в поїзді почали розуміти що ми вже їдемо назад в буденні дні де не буде того що було в карпатах. Доводилось бачити як деякі діти справді прощались з Карпатами, махали па-па і спостерігали як віддаляються гори . Всі були стомлені тому ніхто не галасував, а ще один вчитель прийшов до нас і розповідав свої історії з життя, всім було так цікаво , що ми й забули що це вчитель. Вийшовши з поїзда було таке відчуття , що то був сон. Сон але від якого залишилось скільки тепла і спогадів, що хочеться щоб він знову став реальністю. Єдине що справді нагадує про цю прекрасну подорож це багато фото та теплі шкарпетки з частинкою гуцульщини в візерункові. Ця подія залишиться в пам’яті з школою бо саме завдяки вчителям ми поїхали туди де так хотілось. Спецкор Цитрин Валерія 10 клас | 
