З Новим Роком !

Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка, Стала собі щебетати, Господаря викликати... Сьогодні Явдохи – за старим стилем перше березня, а за давньоукраїнським календарем – початок нового року. Отже, якщо не образитесь, з весною-красною, та знову з новим роком будьте здорові! Щастя-гараздів, нехай добро прибуває, а лихе не чіпає! Звісно, щастя не окоп, вічно в ньому не пересидиш – треба йти в атаку, але то вже таке… Якщо весна барилася й не поспішала до нас приходити, то люди її починали закликати. А починали закликання на Новий рік. Тобто на 1 березня за старим стилем, або на 14 березня за новим. За народними звичаєм цей день зветься  - Явдохи. А за християнським календарем – день преподобної мучениці Євдокії, яка була страчена за християнську віру близько 160 - 170 рр. Святкування Нового року на весні, на Явдохи, зберігалось на Україні аж до XV століття. Саме тому, у нас в колядках та щедрівках прилітає ластівка, а щедрівники засівають господарів. Саме цього дня з першою ластівкою з вирію з'являється до нас весна. Побачивши її, діти брали у жменю землі, кидали їм услід і говорили: «На тобі, ластівко, на гніздо!» — це, щоб швидше весна приходила. Господині брали до рук грудку землі й кидали її на город зі словами: «Кріп сію!» На тому місці, де вона падала, мав зійти кріп. Господарі, що вже думають про посіви ранніх ярових зернових культур, по ластівках угадують народу: «стеляться» ластівки над землею — буде погода, можна вже сіяти овес; «бояться» ластівки землі — ще буде негода. При цьому має значення й кількість ластівок, бо ж, як відомо, «одна ластівка ще весни (погоди) не робить». Починаючи з цього дня, діти ходили по дворах і славили прихід весни, співали закличні веснянки і носили із собою вирізаних з дерева ластівок або випечених «жайворонків»: Благослови, Боже, Весну закликати, Зиму проводжати. У цей день наші предки зустрічали весну, виходячи до схід сонця на горби, ставали на воротях або вилазили на дерева і закликали її. Деякі з магічних заклинань весни збереглися і до цієї пори: Прийди, весно, прийди, Прийди, прийди, красна, Принеси нам збіжжя, Принеси нам квіточок. Також вважалося, що цього дня прокидається від зимової сплячки бабак, виходить на світ, свище три рази, а потім знову лягає на другий бік і так спить аж до Благовіщення. І ховрашок, кажуть, перевертається на інший бік. Отож люди виходили в поле, особливо в степовій Україні, щоб почути той посвист. Добрий господар обов'язково зрізав сухі гілки дерев у саду. Ця процедура проводиться не тільки для того, щоб дерева краще родили, але й щоб на цих деревах нечиста сила не селилася. Вважалося, що свята Євдокія зберігає ключі від весняних вод, тому цього дня заносили до хати талу воду, вмивали дітей і самі вмивалися. Люди вірили – як умитися на Явдоху молоком, будеш на обличчя білим і гарним. А ще кропили водою стіни – щоб ті дихали. Давали цю воду курям, щоб добре неслися, коровам – щоб доїлися. В центральних регіонах України жінки сіяли розсаду в горщиках, сподіваючись, що, посіяна в цей день, вона не постраждає від морозу. А ще святили в церкві зерна пшениці з тим, щоб першою її висівати. На Явдохи дівчата в цей день до сходу сонця заклинали своїх суперниць такою молитвою: «Щоб на дорозі не стояли та мене — хрещеную, народженою рабу Божу (ім'я) добрим словом поминали». Городники вважали, якщо «під Явдоху» висіяти розсаду капусти, то вона не боятиметься морозів. Те ж саме стосувалося й рільників, бо «Одова Явдоха виходить з плугом». Господарі вгадують у цей день майбутній урожай: якщо вітер у цей день віє із заходу або з півдня — буде врожай на збіжжя; якщо ж зі сходу або півночі, то буде посуха, а тому і неврожай на зернові культури. Якщо день сонячний — уродить пшениця, якщо ж день похмурий і небо захмарене — буде врожай на просо і гречку. Теплий сонячний день віщує врожай льону й коноплі. Якщо зранку сонячно, то врожайними будуть ранні посіви; сонце в обід — можна надіятися на середні посіви, а якщо цілий день небо захмарене і сонце визиратиме тільки під вечір — пізні посіви будуть урожайними. Якщо в цей день хуртовина, то селяни кажуть: «Явдоха хвостом крутить — буде пізня весна!» З Явдохи починаються і магічні весняні ігри — «веселки», «гаївки», «гагілки», «ягівки» (так вони називались у різних місцевостях), що «допомагали» весні у її оновлювальній роботі. Виконувались веснянки аж до Зелених свят. Також наші пращури зустрічали весну, виходячи до схід сонця на горби, ставали на воротях, або вилазили на дерева і запрошували її піснями – веснянками. Починаючи з цього дня, діти ходили по дворах і славили прихід весни, співаючи веснянки. Традиційно господині випікали обрядове печиво «жайворонків», «соловейків» – це були своєрідні дарунки весні, аби вона швидше завітала і пробудила землю від зимового сну. Народні прикмети: Яка Явдоха, таке й літо. Якщо на Явдохи вітер із теплого краю, то буде гарне літо, і навпаки. Як на Явдохи гарна сонячна погода, то буде цей рік добрий урожай на картоплю і на коноплі. Під Явдоху місяць-молодик із дощем – бути  літу мокрому. Явдоха з дощем – буде літо тепле й мокре. На Явдоху погоже – все літо пригоже. Явдоха красна – вся весна красна, на огірки врожай. Якщо на Явдохи біля порога калюжі води, то пасічники купатимуться в меду. Явдоха з водою, то Юрій з травою. Ім’я Явдоха було дуже популярним жіночим українським ім’ям і мало чимало «відтінків»: Явдоха, Ївдоха, Явдошка, Явдосінька, Вівдя, Євдя, Дуся, Доська. А походить воно від величного грецького Євдокія, що значить «благовоління». Цього дня за церковним календарем святої Євдокії – преподобномучениці, що загинула на зорі християнства за віру. Принаймні двох Явдох знає кожен українець: перша – це Явдоха Зубиха – вельми мудра «великоіменитая відьма преславної слободи Конотопа» (цікаво: коли конотопці святкують день міста?), та Явдоха Зуїха – народна співачка, фольклористка, від якої Гнат Танцюра записав тисячі унікальних українських народних пісень, приказок, прислів’їв, загадок. Можливо, у когось у роду була й бабця Євдокія, то, до слова, Царство їй небесне. Від Явдохи дітлахи починали славити весну, співати веснянок, весело бігаючи по дворах й тримаючи в руках вирізаних ластівок, або випечених з пісного тіста жайворонків і соловейків. Люд висипав на пагорби й на світанку, з першими променями сонця, дружно закликаючи весну і тепло. Вважалося, що Явдоха має ключі від усіх вод: як наземних, підземних, так і небесних. Цього дня освячували зерно пшениці, господині висаджували в горщиках першу розсаду. Дівчата вмивалися молоком, аби обличчя були білими і гожими. Яка Явдоха – таке й літо, тож не позіхайте, а примічайте!